Аліна Копиця працює з темами приватних кордонів: тілесних, ментальних, інтимних, нав’язаних, добровільних. Її текстильна робота, дигіталізована для проєкту, має кілька прочитань. Тут можна побачити злободенну інтерпретацію ситуації домашнього офісу, рефлексію на тему самоізоляції і дотримання дистанції. Але зображення рівновіддалених одна від одної людських постатей не таке однозначне. Чи всі ці персонажі є фрілансерами і працюють у власних мікро-прострах у коворкінгу? Або може це віртуальний простір з іконками-юзерами? Всі вони різні, але все ж дуже схожі один на одного. Що їх об'єднує: стіл, стілець, друкарська машинка, чи то пак, ноутбук? Хто вони за фахом: дизайнери, програмісти, менеджери, журналісти? Цей колективний портрет сучасних жителів будь-якого мегаполісу привертає увагу до теми кордонів, які кожен самостійно встановлює між собою та спільнотою собі подібних.