30 років єдиної Німеччини дозволяють побачити тенденцію: тугу за часами НДР. Це явище навіть отримало особливу назву — остальгія. Після Об’єднання саме цей феномен обмірковувала тамтешня література, кіно, масова культура. Саме з цим стикається Україна в процесах декомунізації. Коло питань остальгії скероване насамперед на такі потужні механізми моделювання і корегування колективної пам’яті, як ностальгія, почуття провини, ретравматизація. В чому процеси інтеграції в об’єднаній Німеччині можуть стати уроком, а в чому — застереженням?

Об’єднання Німеччини справляло враження, що неможливе можливо. Ще на початку 1989 року нікому б на думку не спало, що Берлінський мур впаде, холодна війна закінчиться, а ФРН і НДР стануть єдиною державою. Нова реальність 1990-го була трохи кафкіанською: ти ніби прокидаєшся у світі, до якого ніколи не був пристосований. Щоб зрозуміти себе, людина має знайти своє місце у певному сюжеті — і тут історія та література працюють зі спільними інструментами, але з різним матеріалом. Тож ми запросили до розмови історика та літературознавця.

Чим, власне, є демократія? Яке поняття ключове, коли ми говоримо про перехід від диктаторського суспільства до громадянського? В загальній ейфорії об’єднання Німеччини здавалося, що достатньо просто об’єднатися — і все буде добре, але виявилося, що на цьому історія не закінчується. Ми вирішили зібрати інтелектуалів, які не перший рік ведуть діалог про головні цінності демократії — і незмінно приходять до поняття гідності. Пропонуємо розмову про розділені суспільства та крок до демократії в оптиці гідності. Ви почуєте голоси філософів, істориків, богословів, правозахисників. Спробуємо порефлексувати досвід Німеччини та помріяти про Україну.